Декілька років тому BBC разом з академіками трьох британських університетів опитали 55 тис. людей з усієї планети. З'ясувалося, що 27% старше 75 років почуваються самотніми часто або навіть дуже часто. Але при цьому виявилося, що найбільш сильно одинокість відчувають люди віком 16-24 роки – одиноких виявилося 40%. Дослідники вважають, що все через те, що у цьому віці відбувається злам типових схем життя, доводиться змінювати обстановку і прощатися з друзями дитинства.

Проблема самотності все більше починає хвилювати не тільки психотерапевтів чи активістів, а й чиновників. Так, скажімо, у Британії в 2018 році навіть призначили спеціального міністра зі справ самотності. «Для дуже багатьох людей одинокість – це сумна реальність сучасного життя. Я хочу протистояти цьому виклику і вжити заходів для вирішення проблеми, яку переживають літні люди, опікуни та ті, хто втратив близьких, тобто люди, яким немає з ким поговорити», – так аргументувала призначення голова уряду Тереза Мей. Це не єдиний такий приклад. В США самотність обговорюють в Сенаті, а Японія створила систему спеціальних салонів для літніх людей.

Самотність буває заразною і передається у спадок

Директор Центру когнітивної та соціальної нейронауки Університету Чикаго Джон Качіоппо в інтерв'ю The Guardian пояснив, що одинокість буває заразною: «Припустимо, я з якоїсь причини став відчувати самотність. Тепер я з більшою ймовірністю буду спілкуватися з вами обережніше: раптом ви припините спілкування зі мною, зробивши мені цим ще болючіше. Через три-чотири роки ми, найімовірніше, перестанемо бути друзями. Кожен з нас втратить близьку людину».

Крім того, є свідчення, що самотність передається генетично. Дослідження професора психіатрії Університету Каліфорнії Абрахама Палмера показують, що періодичне відчуття самотності в 14-27% випадків обумовлено генетично. За його словами, часто воно передається у спадок одночасно з емоційною нестійкістю, тривожністю, низькою самооцінкою і різними депресивними симптомами. Хоча роль середовища також не можна відкидати.

Самотність шкодить здоров'ю

Чимало наукових досліджень доводять, що хронічна самотність серйозно псує здоров'я. Так, група вчених з Університету Брігама Янга проаналізувала на цю тему 70 робіт, що охопили 3,4 млн людей по всій планеті. В результаті вони визначили вплив соціальної ізоляції на смертність. Виявилося, що самотність збільшує ймовірність більш ранньої смерті на 32%. А британська Королівська колегія лікарів загальної практики стверджувала, що самотність завдає такої ж шкоди здоров'ю, як хронічне захворювання – наприклад, діабет або гіпертонія. Не кажучи вже про психічні проблеми: є дослідження, які вказують на те, що хронічна самотність сприяє розвитку деменції, депресій і суїцидальних нахилів.

Більш того, в тому ж Університеті Брігама Янга з'ясували, що оптимальна вага, спорт, щеплення, помірність у вживанні алкоголю й інших пороків – усе це, звісно, важливо для здоров'я. Однак на перших місцях серед чинників наявність близького кола: людей, до яких ви можете звернутися по допомогу. А по-друге, і найважливіше, – загальна кількість щоденного спілкування та інших контактів.

Самотність стає вибором

Хікікоморі – це японське слово, що означаю людину, яка принципово усамітнилася в своїй кімнаті на строк більше 6 місяців. Зазвичай вони проводять час за комп'ютером, а вибираються тільки до вбиральні і за їжею. Тільки за офіційними даними в Японії більше 50 тис. хікікоморі, а за іншими підрахунками – понад мільйон. Втім, це не тільки східне явище.

Так, скажімо, відомий випадок американця Крістофера Найта. У 1986, вражений аварією на ЧАЕС, 20-річний чоловік виїхав в ліс з припасами – і залишився жити там, у хащах. За наступних 27 років він спілкувався з людиною тільки один раз, коли на нього випадково натрапив турист. Вони привіталися – і турист пішов далі. Всі ці десятиліття Крістофер жив тим, що займався мілкими крадіжками на навколишніх дачах та закладах. Врешті його все ж зловили під час одного такого випадку.

Крістофер розповів, що просто не хотів спілкуватися з людьми. Він прокидався о 3 ранку через холод і просто існував цілий день. Мовчання й самотність він називав нагородою та втіхою: «У мене не було ніякої аудиторії, ніякого глядача, перед яким я мав би якось себе демонструвати. Кажучи романтично: я був абсолютно вільним».

Фото: national geographic