СТО УРОКІВ САМОТНОСТІ:
ЄВГЕН ПІЛЕЦЬКИЙ
У 2020-му люди закрилися вдома і змушені вчитися жити наодинці чи в постійному контакті з близькими. В проєкті «Сто уроків самотності» Platfor.ma досліджує різні сторони самотності. В цьому матеріалі ми говоримо з Євгеном Пілецьким – філософом і психологом, який працює в методі когнітивно-поведінкової психотерапії. Говоримо про те, чим небезпечна самотність, як карантин пролазить в наші голови та що робити, аби вийти з самоізоляції без проблем з психікою.
ЄВГЕН ПІЛЕЦЬКИЙ
У Британії кілька років тому з'явився міністр зі справ самотності. А у 2017 році в ООН стверджували, що самотність завдає здоров'ю такої ж шкоди, як куріння 15 сигарет в день. Це дійсно проблема сучасного світу?
Ну, ми майже напевно можемо говорити про атомізацію світу. Хоча складно сказати, чи дійсно це така ж проблема, як 15 сигарет в день. Здається мені, що адекватних досліджень на цю тему все ж не так багато. Але вимушена ізоляція дійсно може бути проблемою, особливо для людей чутливих і тих, хто потребує активного спілкування. Більш того, навіть ті, кого технічно називають інтровертами, теж мають потребу в людях, просто модус їх спілкування трохи відрізняється.

З точки зору еволюції, соціалізація – це один з головних механізмів виживання. І навіть наша психіка розвивається, як це формулюється: біо-психо-соціально. Тобто існує залежність від генетичних чинників, від особливостей центральної нервової системи конкретної людини і у великій мірі – від суспільства. Тому вимушена ізоляція – це однозначно «зло».

Але створювати спеціальне міністерство – це, на твою думку, перебір або абсолютно адекватна відповідь на важливу проблему?
Швидше за все, такі відомства створюються, тому що, скажімо, локальний МОЗ виявив, що цілий ряд як психічних, так і побутових проблем пов'язані з тим, що людина на самоті може виявитися особливо до них схильною. Не може отримати допомогу і так далі.

Але в цілому складно сказати, чи потрібно аж ціле міністерство. Може і дослідницької групи було б достатньо. Цим, до речі, раніше активно займалися в НАСА. У них такі дослідження в першу чергу були пов'язані з польотами в космос, тому що люди по півроку жили в ізоляції в абсолютно крихітних спільнотах.

Був показовий випадок, коли одна зі змін астронавтів завершувала роботу на орбітальній станції SkyLab. І американці вирішили наостанок навантажити їх якоюсь колосальною кількістю роботи. У відповідь ті влаштували сидячий або, точніше, висячий страйк. Вони просто були вже не в змозі все це витримувати.

До цього психологи думали тільки про ефективність в космосі, про виконання завдань і всяке таке, але не про ізоляцію, необхідність дозвілля і відпочинку. Після цього випадку на все це стали звертати увагу.
Космонавти Skylab 3
Ти підкреслив, що інтроверти – це ніби в лапках. Сучасна наука цей поділ відкидає, так?
Є багато інтерпретацій того, що ж таке інтроверт і екстраверт. Але жорсткого поділу в психіці точно не існує. Ми можемо говорити хіба що про тенденції в поведінці людини, але і їх можна інтерпретувати по-різному. Буває, що людина схильна до цього, та й то, скоріше, до тимчасового усамітнення, а не до самотності. Такий у людей спосіб підзарядки. Ну а так звані екстраверти тягнуться до підзарядки від людей, скажімо так.

Я для цього нашого проекту взяв інтерв'ю у одесита Теодора Резвого. Він колись на маленькому човні на веслах один перейшов через Атлантику. Так ось, він зізнався, що насолоджується самотністю, що щасливий вдома один і все таке. Це риса характеру чи що?
Те, чим він займався в океані, – це, мабуть, все ж не стільки про усамітнення, скільки про випробування кордонів можливостей людини. Тут мова не в цілому про людей, а про окрему особистість, яка в силу свого потягу до екстриму тестує на собі такі радикальні ситуації і ізоляцію. Але коли ми говоримо про суспільство в цілому – це зовсім інше.

Так, але є ж люди, які б'ють себе в груди і кажуть: я кайфую на самоті, хочу завжди бути один і вибираюся зі своєї будки дуже рідко.
Тут треба з'ясувати, що вони під цим розуміють. Може вони живуть одні, тому що не хочуть нести відповідальності в родині, але при цьому постійно тусять з друзями. А може це взагалі якийсь психічний розлад. А може й ні. Причини можуть бути різними, так що коли хтось таке каже, варто з'ясувати, у чому справжня основа самотності.

Чому іноді самотність можна відчути і в натовпі?
Тут ми вже говоримо про інший варіант. Це самотність ціннісна, коли ти навіть серед друзів можеш не відчувати себе одним з них. Це питання більше про ідентифікацію в соціумі. Буває, що людина відчуває себе відторгнутою, хоча це насправді не так. А люди з депресією іноді впадають в так званий цикл соціальної ізоляції – перестають спілкуватися, ізолюють себе від людей, бо у них просто немає на це сил. Загалом, це інше, це коли людина перебуває серед людей, але не відчуває себе їх частиною: не близькі їхні смаки, інтереси, стиль життя і так далі.

Наша самотність інакша, ніж, наприклад, 30 років тому? Навіть якщо фізично ми наодинці, все одно на зв'язку з усім світом.
Питання цікаве, але, чесно кажучи, важко сказати. Якісь дослідження показують, що рівень єднання світу тепер набагато вище. Але інші стверджують, що рівень атомізації теж зростає. Тому дані суперечливі.

Взагалі є гіпотеза – підкреслюю, гіпотеза, це не 100% – що еволюційно ми можемо вибудувати відносини максимум з 150 особами. Це число Данбара – називається на честь британського антрополога. Він це обчислював на приматах, а потім переніс і на людські спільноти.

Тому коли нам доводиться спілкуватися з 5000 друзів у Фейсбуці, то це, можливо, створює певний внутрішній дисонанс. Важко сказати. Біологічно ми поки особливо не еволюціонували, з часів кроманьйонців люди біологічно майже не змінилися. А тут раптом перехід від кола спілкування зі 150 до 5000 осіб.

Але все ж – це плюс чи мінус для наших голів, що вимушена самоізоляція трапилася зараз, коли є хоча б соцмережі і відеочати, а не 20 років тому, коли ми б з Nokia 3310 смски один одному слали б.
А ми б, напевно, адаптувалися іншими способами. В історичні часи вже були подібні епідемії (ба навіть смертельніші), і люди викручувалися. Та ж іспанка на початку 20 століття – є фото, де люди прекрасно гуляють в саморобних масках.
Напевно, нам все ж легше завдяки тому, що ми знаходимося в якомусь «стані Zoom`а». Щоправда, здається, все це вже багатьох починає втомлювати.

Ось, до речі. Що зараз з самотністю в українців? Як ми проходимо через це?
Теж дані поки суперечливі. Але ряд психотерапевтів припустили, що починають посилюватися дві найбільші групи психічних розладів: депресивні (особливо у тих людей, які і так були до цього схильні) і тривожні. Так що негативні впливи точно є.

По-перше, багатьом довелося дуже швидко і дуже радикально поміняти звички. По-друге, ніхто не знає, як і що буде відбуватися далі, а це викликає генералізовану тривогу, коли ми думаємо про майбутнє і при цьому не можемо контролювати ані наслідки своїх вчинків, ані те, що відбувається. Ми просто не знаємо, що буде. Це вже саме по собі викликає тривогу.

Потрібно, до речі, розрізняти тривогу і страх. Страх – це коли ми ось прямо зараз опиняємося перед небезпекою. А тривога – це ми моделюємо майбутнє і у нас не виходить, це коли ми тільки готуємося до незрозумілої небезпеки в майбутньому. Саме тому зараз посилюються тривожні розлади.

Ось, припустимо, я сиджу вдома і відчуваю, що в голові якась біда починається ...
Що означає «біда»?

Умовно, я систематично сумую. Загалом, відчуваю, що карантин погано впливає. Що робити?
Є кілька ресурсів, які можна використовувати, щоб поліпшити ситуацію. Перший і найпростіший – потрібно займатися хоч якимись видами фізичної активності. Спорт дійсно може підвищувати настрій і безпосередньо пов'язаний з рядом гормонів і нейромедіаторів.

Друге – це так звані когнітивні активності. Це побудова графіка дня, але досить гнучкого. Не потрібно заганяти себе в прокрустове ложе розпорядку. Але варто хоча б більш-менш планувати, що буде відбуватися. Ну і, звісно, намагатися шукати якесь спілкування, навіть якщо не хочеться.

Взагалі у багатьох є враження, що якщо немає натхнення щось робити, то краще лягти, сховатися під пледиком і нічого не робити. Це небезпечна ілюзія. «Апетит приходить під час їжі», тому потрібно змушувати себе щось робити: поговорити з друзями, зайнятися спортом, вовтузитися з орігамі, приготувати особливу вечерю. Загалом, креативити з активностями, до яких ми не звикли і обережно себе в цьому плані пересилювати.

А є глобальні припущення, яким для людства може бути підсумок такого довгого обмеження в живому спілкуванні?
Різні лідери громадської думки говорять, що світ вже ніколи не буде колишнім. Але мені здається, що інерція людини настільки сильна, що навіть навіть такі складні часи не сильно на нас вплинуть. Якісь зміни, звичайно, будуть. Поміняються звички, форми взаємодії, стане більше онлайну. Але, думаю, все ж багато чого просто стане як раніше. Людська природа не зміниться.

Пам'ятаєш, після 9/11 охорона аеропортів стала набагато жорсткішою? Але кардинально це на людину не вплинуло. Так і зараз – напевно, у нас з'являться якісь норми біологічної безпеки. Може, в кафешках всі будуть в першу чергу не в меню дивитися, а руки мити, і всюди будуть стояти санітайзери. Але радикальних змін людського існування не буде. Підкреслю, що будь-які такі прогнози – штука невдячна, але я все ж вірю в інерцію суспільства.
Може у тебе ще підказки є, як зробити самоізоляцію не випробування, а задоволенням?
Є така класна тема – за можливості збільшити кількість сенсорної активності. Наприклад, побільше обійматися з домашніми – у вас все одно біом практично спільний.

А ще якщо ви комусь допомагаєте – навіть просто добрим словом – то вам самому стає легше. Тобто замість того, щоб нити на свій стан, спробуйте когось підтримати, підбадьорити і, як не дивно, вам же стане краще.

У Китаї після карантину значно зросла кількість розлучень. Що ти порадиш українцям, які зараз закриті з партнером або просто знімають квартиру з кимось разом?
Найголовніше – комунікація. Те, що раніше не проговорювали, краще все ж нарешті проговорити. Якщо хочеться побути на самоті, то не потрібно просто закривати двері й там сидіти. Пересильте себе і поясніть іншій людині, що відбувається. Загалом, головне – навчитися нарешті домовлятися про правила спільного життя. У нас такої культури просто немає.

А ти сам коли-небудь стикався з власною самотністю?
Та навіть ось прямо зараз.

І як ти?
Намагаюся слідувати своїм власним порадам. Тому можу точно сказати: вони допомагають.
✑ТЕКСТ
ЮРІЙ МАРЧЕНКО
✐ДИЗАЙН
ВАЛЕРІЯ ГОРОДЧАНІНА
✑ТЕКСТ
ЮРІЙ МАРЧЕНКО
ДИЗАЙН✐
ВАЛЕРІЯ ГОРОДЧАНІНА