З 12 по 20 липня проходить Одеський міжнародний кінофестиваль (ОМКФ). На честь ювілейного десятого форуму Platfor.ma, Port.Agency та ОМКФ представляють перший у світі онлайн-музей цього фестивалю.
У експозиції – унікальні спогади причетних, раніше невідомі пошуки фірмового стилю, вражаючі цифри та архівні фото світових зірок.
Повну виставку у вас є можливість побачити до 13 серпня в галереї Invogue, Одеса.
ПРОХОДЬТЕ, БУДЬ ЛАСКА
ВХІД ВІЛЬНИЙ
ЧЕРВОНА ДОРІЖКА ЧОРНО-БІЛИХ ФОТО
На кожен фестиваль з усієї планети приїжджають сотні й тисячі кінопрофі.
Так було і під час першого фестивалю «Золотий дюк» 1986-88 років, який успадкував ОМКФ. Серед зірок завжди були видатні діячі світового кіно, іменами яких пишався би будь-який форум планети.
У нас ними і досі пишається саме ОМКФ.
Автор фото першого фестивалю «Золотий дюк» – Юрій Бойко.
ВАЖЛИВІ СПОГАДИ ВАЖЛИВИХ
Денис Іванов
співзасновник і перший директор ОМКФ
Ми розглядали різні міста, але коли я робив презентацію, то, просто як приклад зробив її саме про Одесу. Моя презентація датована 12 березня, а вже в липні стався перший фестиваль. Після презентації Віка (президентка ОМКФ Вікторія Тігіпко. – Platfor.ma) просто сказала: «Добре, давай робити» – а на наступний ранок ми вже їхали в Одесу. Фестиваль в цьому місті вже колись був – «Золотий Дюк». Нам здалося важливим взяти успішний досвід і пов'язати його з сьогоденням.


Перша концепція ОМКФ була показувати фільми з почуттям гумору. Але одесити нам сказали, що це «вульгарно, і що не потрібно нас ставити в ці рамки». ОМКФ – це перший український фестиваль, який повісив собі на прапор «національне кіно». Він сформував якийсь новий середній рівень, нижче якого опускатися ніби вже не дуже добре. І якщо середній рівень починає підвищуватися, то з цього починають вистрілювати якісь геніальні речі.

Відразу був Оперний, як місце відкриття. Ми почали обговорювати, що якось не дуже гарно виходить. З одного боку ходять наряджені люди по червоній доріжці, але ж одесити залишаються без свята. У нас був підрядник технічних рішень, одесит Роман Топілов – він запропонував ідею показати «Броненосець Потьомкін». І ідея з Потьомкінськими сходами. Адже це реально відкритий кінотеатр. Так з ідеї показати щось людям під час відкриття фестивалю виникла окрема масштабна подія.


Юлія Сінькевич
генеральна продюсерка ОМК
Українська кіноіндустрія почала розвиватися приблизно з 2010-го: саме тоді відновили пітчинг і системну підтримку кіно і почали масово з'являтися фільми. До цього індустрія обслуговувала переважно Росію – як виробнича потужність, а свого майже нічого не було.

Ми довгий час були відрізані від світового контексту. ОМКФ в цьому сенсі знову нас туди вписує. Якщо ми хочемо, щоб українські фільми виходили не тільки тут, але і за межами країни, то потрібен такий майданчик.

У 2014, коли вже розгорілася війна, ми не скасували фестиваль. Моє переконання, що кіно – це не розвага, а інтелектуальна робота. Саме там формується багато цінностей. Мій колега, директор варшавського фестивалю, тоді сказав: «Якщо я опинюся в ситуації, коли не зможу провести подію, то я натягну простирадло, буду проектувати туди кіно і все одно назву це кінофестивалем». Він став ініціатором листа підтримки від 140 кінофестивалів і професіоналів.

Головою журі в той рік був Пітер Веббер. Напередодні відкриття він десь вдома загубив свій британський паспорт. Без повного складу журі, а тим більше без голови оцінювати фільми неможливо. Пам'ятаю, ми залучили всіх від посольства до міністерства – і все ж його привезли.


Вікторія Тігіпко
президентка ОМКФ
Ми дуже швидко зробили перший фестиваль, буквально за чотири місяці. У березні придумали ідею, а в липні вже реалізували. Він був, можливо, не таким масштабним, як зараз, але всі основні атрибути збереглися. І все ж, тоді у нас було аж 40 тис. глядачів.

Близько 90% фільмів, які ми показуємо, не виходять в прокат. Ми беремо на себе місію транслювати некомерційне кіно і даємо можливість пережити, поплакати, відчути справжні історії.

До нас приїжджають тисячі кінопрофесіоналів. Більшість з них в Україні вперше. Вони відкривають фестиваль через Одесу, знайомляться з нашою культурною ДНК. У них складається позитивний досвід знайомства з нами – людьми, які люблять розумне кіно і цікавляться ним.


СТАТУЯ І СВОБОДИ
Михайло Рева
автор статуетки «Золотий Дюк»
Для мене все почалося з пропозиції зробити приз для першого кінофестивалю в Одесі – «Золотого Дюка». Це була моя перша публічна робота, 1986 рік. Я тоді навчався на другому курсі інституту і робив тільки перші кроки в професії. Для мене це був успіх – перша публічна робота, перші статті про мене, фотографії в газетах.

«Золотий Дюк» здавався першою ластівкою свободи, яка залетіла через кінофестиваль. Подія неймовірного масштабу, на якій була вся еліта радянського кіно. Ми були на прем'єрі фільму «Асса», який потім став культовим. Я сидів поруч з Цоєм, все було приголомшливо.

У 1987 приїхав Марчелло Мастрояні. Пам'ятаю натовп народу на Потьомкінських сходах, парад кінозірок. Головна вечiрка була у Палаці моряків. Організатор фестивалю боявся, що приз вкрадуть і я його оберігав та ходив з ним. Мало того, що я його зробив – я ще й за ним доглядав.

Статуетка, яку я зробив для ОМКФ – це відновлений приз першого фестивалю «Золотий Дюк» 1986 року. У цьому була якась спадкоємність. Я намагався витягнути з Дюка його формулу. Прибрав все: обличчя, фактуру, залишив тільки силует. залишив характер.

Свою авторську копію я подарував музею Одеської кіностудії. І коли Вікторія до мене звернулася, я думав, піду в музей, візьму приз, ми подивимося, зробимо копію статуетки. Але виявилось, що його там вкрали. І ми звернулися до кінорежисера Маміна, який першим отримав приз за фільм «Фонтан». Він відгукнувся із задоволенням, тому що його статуетка розбилася і він не знав, як про це сказати. Я відновив йому приз, а ми зробили копію для ОМКФ. Всі залишилися задоволені.

Фото: Оксана Канівець



Автором головного призу ОМКФ став відомий український скульптор Михайло Рева. Історія жаданої багатьма кінопрофі статуетки тягнеться ще з 1980-х років, і бачила все: від тріумфів до крадіжок. Але тріумфів все ж більше.
ОБЛИЧЧЯ ФЕСТИВАЛЮ
За десять років роботи ОМКФ спробував в стилістиці чимало варіантів: від помпезної величі і курортного шику до індустріальних мотивів і романтичних образів.

Ми пропонуємо вам цю невеличку подорож в часі по постерам фестивалю за усі десять років.


ЛОГОТИПИ ТА ПРИЗИ, ЯКІ НЕ СТАЛИСЯ
Розробляти фірмовий стиль ОМКФ бралися декілька організацій та фахівців. Мегаполіс, море, фільми, маяк, Потьомкінські сходи, опера, камера, хвилі, вітрильник, кінострічка – образів та їхніх сумішей в різних пропорціях було чимало. Врешті фестиваль зупинився на лаконічному червоному силуеті пам'ятника Дюку. А ми пропонуємо вам подивитися на декілька найбільш незвичних із варіантів логотипу ОМКФ авторства Михайла Херсонського та агенції Anita Blond.
ГОЛОВНІ ЦИФРИ
за 2018 рік
780
стрічок показали на фестивалі
1011
фільмів у конкурсній програмі
95
країн світу взяли участь
15 000
людей прийшло на Потьомкінські сходи у 2018 році
Проект здійсненний за підтримки Українського культурного фонду