ЯК УКРАЇНЦІ ЗМІНЮЮТЬ ШКІЛЬНУ ОСВІТУ, СПОРТ ТА ГРОМАДСЬКИЙ СЕКТОР ЗАВДЯКИ ERASMUS+
В межах проекту «Освіта на максималках» не втомлюємось розповідати історії людей, які наважились взяти участь у Програмі Erasmus+, щоб отримати новий досвід, враження, друзів, а ще – змінити Україну на краще. Сьогодні читайте про те, як креативно викладати англійську в школі, як винайти новий вид спорту й отримати визнання на міжнародному рівні та як вчити громадські організації цифровій грамотності спільно з партнерами з усього світу.
В межах проекту «Освіта на максималках» не втомлюємось розповідати історії людей, які наважились взяти участь у Програмі Erasmus+, щоб отримати новий досвід, враження, друзів, а ще – змінити Україну на краще. Сьогодні читайте про те, як креативно викладати англійську в школі, як винайти новий вид спорту й отримати визнання на міжнародному рівні та як вчити громадські організації цифровій грамотності спільно з партнерами з усього світу.
ЮНАКИ ТА ДІВЧАТА ПРО ТЕ, ЯК ОТРИМУВАТИ НОВИЙ ДОСВІД В ЄВРОПІ З ERASMUS+
Заснована у 2005 році як ключова програма Європейської Комісії з e-learning, eTwinning співфінансується з 2014 року в межах Програми ЄС Erasmus+ (освіта, професійна підготовка, молодь та спорт).

Ярослава Казарян, вчителька англійської мови у селі Великомихайлівка

Я працюю вчителькою англійської вже 13 років у Великомихайлівській ЗОШ І–ІІІ ступенів, це — Покровський район Дніпропетровської області. Раніше тут взагалі не знали про можливості від Erasmus+, а про eTwinning я вперше почула на курсах підвищення кваліфікації для викладачів — й одразу ж вирішила спробувати. Питань на кшталт «чому» чи «навіщо» взагалі не виникало – завжди шукаю щось нове, цікаве та захоплююче для вивчення англійської і намагаюся залучати учнів до різних проектів.

Існує онлайн-платформа eTwinning, де представлені актуальні міжнародні шкільні проекти, їх можна проглянути, обрати той, що підходить вам за темою, терміном реалізації та віковою категорією учнів – і подати заявку, щоб долучитись.

Коли я зайшла на цю платформу, так вийшло, що «Little vets without borders» («Маленькі ветеринари без кордонів») був одним із найперших проектів, який потрапив мені на очі. України в команді учасників поки що не було, тому я спитала, чи можна долучитись. Тоді мені просто було цікаво поекспериментувати – дізнатись, що таке eTwinning Plus і перевірити, чи спрацює це в сільській школі.

Найбільше хвилювалася коли чекала на підтвердження реєстраціїї, бо не була впевнена, що вчителі з сільських так званих малокомплектних шкіл теж можуть стати учасниками міжнародних програм. Але сьогодні, вже маючи досвід участі у eTwinning, можу запевнити всіх, що програма без проблем працює навіть у селі, не те що в місті. Ваше розташування та тип населеного пункту не мають жодного значення. Як на мене, головним для успіху є прагнення вчителя розвиватися, йти в ногу з сучасністю і робити вивчення свого предмета цікавим та новаторським.

Авжеж, спочатку було трохи страшнувато, адже я не знала, що і як потрібно робити. Але мені дуже допомогла моя колега і прекрасна людина – Даша Арцимієва – вона амбасадор eTwinning в Україні. Я написала їй про свої хвилювання, а вона сказала таку фразу: «Це інший світ, і, тільки-но ти туди потрапиш, більше не захочеш виходити – ти будеш жити eTwinning'ом». Так і сталося.
Ще мені дуже пощастило із координаторкою нашого проекту – вчителька з Іспанії Іоланда Мойя великий професіонал. Ми з нею дуже здружилися: спершу я не знала, що робити та закидувала її запитаннями, а вона терпляче допомагала та пояснювала. Усі завдання та ідеї можна було обговорити у вчительській групі What's App, Messenger чи під час відеоконференцій. На початку в нашому проекті було 12 країн, але згодом частина з них відпала – це нормально.

Проект «Little vets without borders» був орієнтований на дітей молодшого шкільного віку – я обрала для проекту 3-й клас моєї школи і запропонувала дітям взяти участь у проекті за бажанням. Проект був колосальним для такої вікової категорії. Наприклад, ми з дітьми та вчителями усіх країн-учасниць зробили величезну енциклопедію про тварин – одна команда розповідала про те, що тварини їдять, інша – де живуть, і так далі. Енциклопедія вийшла неймовірна – її навіть можна використовувати на уроках з природознавства.
Чим дуже цікавий eTwinning – тим, що вся робота побудована на колаборації – діти обов'язково повинні бути поділені на інтернаціональні групи і працювати в цих групах спільно, спілкуватися, знаходити спільну мову і разом досягати результату.
Єдиний мінус полягав у тому, що нам доводилось працювати лише з моїм ноутбуком, інколи використовували смартфони дітей, якщо був зв'язок і батьки дозволяли ними користуватись.

Наприклад, одна з активностей проекту була такою: кожна команда мала намалювати емблему проекту. Існує програма Colorillo – у ній можна онлайн малювати зображення разом. Усі діти нашої команди заходили до неї і одночасно малювали те, як вони уявляють емблему проекту.

Авжеж, оскільки діти були досить маленькі, письмового спілкування в чатах як такого не було – це під силу лише старшим дітям. Але в нас було багато відеоконференцій, адже спілкуватись вживу легше. Деякі з таких відеоконференцій були тематичні, наприклад, на Різдво ми співали для дітей з інших країн наші різдвяні колядки, а вони – показували, як святкують Новий рік у них. Іспанія, Італія, Румунія, Вірменія, Польща – кожен представляв колорит Різдва своєї країни.

Ще одне завдання, яке дітям дуже сподобалось – це пересилання різдвяних листівок дітям з іншої країни-партнера. Діти їх самі виготовляли та самі писали, а потім ми разом запаковували листівки та відправляли.

Якщо на початку проекту з 20-ти дітей з усього класу приєдналось лише семеро, то після Нового року захотіли всі. Інші діти побачили, що у нас тут відбувається щось справді цікаве, і навіть ті діти, яким англійська раніше не давалась, також долучились і працювали на своєму рівні.
eTwinning – це колосальна програма для вивчення англійської мови. Якось мої семикласники переписувались з учнями з інших країн по проекту в чаті, а потім раптом кажуть: «Ярославо Ігорівно, нам вже так набридло писати, давайте ми з ними порозмовляємо» – «Ну давайте, спробуйте». Ми з колегами були в шоці, що діти самі почали розмовляти. Крім того, вони всі здружились в Інстаграмі, досі спілкуються і обмінюються враженнями – мені здається, це справжня перемога.

По завершенні проекту, коли мене запросили на конференцію до Києва, я не знала, що мене будуть нагороджувати і, чесно кажучи, навіть не хотіла їхати – це було одразу перед Новим роком, потрібно було їхати 24 години в потязі, а в мене тоді ще й дитина захворіла. Та коли на конференції мене викликали на сцену і сказали, що наш проект в п'ятірці найкращих в Україні – тоді я зрозуміла, що ми круті і ми це зробили!
Моє найголовніше враження від участі у eTwinning – це безліч нових друзів та колосальний обмін досвідом.
Ми настільки здружились з вчителькою з Іспанії, що у цьому році працювали спільно вже по трьох проектах. Перший – для учнів 2-го класу під назвою «За чарівними дверима є мистецтво»: тут кожна країна-учасниця обирала свого художника, ми обрали Катерину Білокур. Легенда була такою, що існують чарівні феї, які подорожують Європою по всіх країнах учасників і привозять інформацію про художників з цих країн. А на завершення ми усі разом малювали шматочки пазлів у стилі свого художника і складали величезну картину. Тепер у нас в школі висить картина у стилі Катерини Білокур, яку намалювали діти з чотирьох країн Європи – вийшов справжній шедевр.

Другий проект – для учнів 5-го класу, під назвою «Чарівна скринька», тут я є співкоординаторкою. В межах проекту ми вивчаємо культуру чотирьох країн-учасниць – Іспанії, Греції, України та Румунії. Кожного місяця в цій «скриньці» з'являлося щось нове цікаве пов'язане з культурою – інформація про національний одяг, їжу, традиції. Цей проект ми навіть презентували адміністрації школи та колегам – розповідали про те, що таке eTwinning і як з ним працювати – можливо хтось із вчителів долучиться.

І наш третій проект – для учнів 7-го класу – на тему екології. Історія була такою, що діти нібито потрапляли на острів, де дізнавались більше про екологію та створювали власне бачення планети, на якій хотіли би жити. В кінці проекту ми оголосили про збір макулатури. Біля нашого селища є великий ліс і, щоб продемонструвати, що не потрібно вирубувати ліси, натомість варто використовувати вторинну переробку – ми почали збирати макулатуру. Отримані кошти хочемо передати на лікування дітей хворих на рак.

Вчителям, які ще не встигли взяти участь у eTwinning я би порадила не боятися та не здаватися. Важливо розуміти, що ви тут не самі – колеги по проекту вас завжди підтримають і допоможуть.

Ольга Пуга, вчителька англійської мови та координаторка міжнародних проектів у Святошинській гімназії

Я працюю вчителькою англійської у Святошинській гімназії – мої учні тільки що закінчили 8-й та 10-й клас, ще викладаю авторський курс з англійської літератури, який ми розробили разом із вчителем зарубіжної літератури, а також курую міжнародні проекти, у яких бере участь наша школа.

Я вже давно шукала різноманітні міжнародні можливості, до яких могла би долучитись гімназія, і мріяла про eTwinning ще тоді, коли в Україні цей напрямок не було відкрито. А потім було створено платформу eTwinning Plus, туди долучили Україну і я одразу ж подалась на один з проектів. До речі, тоді, кілька років тому, це було в рази складніше, ніж зараз – потрібно було подати заявку від школи та різноманітні довідки, а зараз процедуру значно спростили.

Перший проект, у якому ми взяли участь, мав назву «Toby is on tour» – діти нашої гімназії разом з дітьми з інших п'яти країн розробляли талісмани своїх шкіл. У нас це була м'яка іграшка – ворона Салко. Талісмани кожної зі шкіл подорожували країнами – кожного місяця ми по колу пересилали маскотів між собою і щоразу він привозив якусь цікаву інформацію про ту країну, з якої приїхав. Також у посилці був польовий щоденник, куди ми з дітьми записували усе, що робимо, паспорт маскота, де ми розписувались та ставили штамп нашої школи. Проект був неймовірно цікавий і спільнота eTwinning його також високо оцінила – з ним ми взяли найвищу нагороду – National Prize.

З того часу я встигла попрацювати вже над п'ятьма проектами, один з останніх мав назву «Alohomora! Unlocking Borders». Тут брали участь чотири країни: Іспанія, Словенія, Греція та Україна. Маю сказати, що це великий плюс проекту, коли в ньому бере участь не більше чотирьох країн. Якщо ви бачите, що в проекті задіяно понад 15 країн – знайте, що з організацією роботи буде дуже важко. Адже потрібно з усіма тримати зв'язок, слідкувати, аби всі були активні та співпрацювали – це складно.
Проект «Alohomora!» мав на меті креативне вивчення англійської мови через тематику «Гаррі Поттера». Ми із вчителями-партнерами вигадали школу «Tweenwarts» і сказали дітям, що наступний рік вони будуть навчатись у ній онлайн. Кожного місяця діти брали участь у певних «змаганнях» і виконували завдання. Кожне з них було присвячене певному предмету, як у «Гаррі Поттері». Наприклад, в нас було «зіллеваріння» – ми робили досліди та експерименти, був «єтвідич» – наш аналог квідича. Ми самі розробляли правила гри та «літали» на мітлах. Було дуже весело.

Проект по-справжньому вистрілив, тому що над ним ми з іншими трьома вчительками працювали, як скажені. У нас була окрема група в Месенджері, у якій ми спілкувались та домовлялись ледь не щодня. Мій чоловік навіть іноді скаржився, бо я могла засиджуватись над проектом до півночі.

Кожного місяця ми розробляли нові завдання та опановували нові онлайн-інструменти – це дуже непросто, але вчителька з Іспанії, яка була координаторкою проекту, постійно вигадувала для нас нові «челенджі».
За рік роботи ми з дітьми використали близько 12 онлайн-інструментів – робили колажі, вікторини, презентації. Інколи мені доводилось звертатись за допомогою та моральною підтримкою до вчителя інформатики, який казав «Не переживай, все буде добре» і показував, як це працює.
У нас була сильна інтеграція роботи з іншими вчителями – залучали вчителів біології, хімії, фізкультури. А цього року в нашій гімназії вже близько семи вчителів також взяли участь у eTwinning. Наприклад, моя колега проводить авторський інтегрований курс «Культура та час»: тут діти вивчають мистецтво та культуру, малюють, ліплять, опановують різні техніки. Ця вчителька була другою, хто пішов моїми стопами до eTwinning, вона надзвичайно креативна та продуктивна – за рік може взяти і п'ять і десять проектів – я стільки не встигаю.

Долучитись до проектів достатньо просто – необхідно зайти на сайт платформи eTwinning (бажано робити це в серпні – тоді відкривається найбільша кількість проектів), обрати проект, який подобається за темою та підходить за віковою категорією дітей. Так само, у профайлі проекту можна подивитись, хто його координатор, написати цій людині та задати всі питання, які вас турбують. Якщо ви вже доросли до того рівня, що хочете зробити свій власний проект – реєструєте його на платформі та залучаєте вчителів з інших країн.

Коли я розповіла дітям про проект на початку року, першою їхньою реакцією було захоплення: «О, Гаррі Поттер, клас!» – вони дуже великі фанати. Але потім, коли ми поділили їх на інтернаціональні групи та довелось комунікувати і домовлятись, вони зрозуміли, що це дуже непросто. Дітей з усіх чотирьох країн ми поділили на 12 «хаусів» (команд) – в кожній команді по 8-10 дітей. Кожного місяця вони мали виконувати спільно різноманітні завдання, а для цього доводилось дуже багато спілкуватись між собою на форумі. Уявіть собі, всі діти віком від 9 до 12 років, і їм потрібно про щось домовитись онлайн. Комусь не вистачало рівня англійської, щоб відстояти свою точку зору, хтось захворів, хтось надто емоційно реагує – перший семестр це було надзвичайно важко.

Та після Нового року стався перелом – вони вже багато чому навчилися, зрозуміли, як потрібно комунікувати, могли і хотіли робити все самостійно. Я їм казала: «Діти, нам потрібно зняти відео», а вони просто кажуть «Ок», організовуються і роблять самі. Різниця була дуже відчутною. Зараз я бачу, що діти, які брали участь в цьому проекті, можуть працювати з будь-ким і будь-коли. Але, звісно, аби досягнути цього, потрібен був пекельний труд.
Цей проект отримав European Prize і в якості призу ми з вчительками-партнерками поїдемо на конференцію до Франції. Можливо, нарешті побачимось з колегами вживу.

Важливо розуміти, що велика кількість роботи по проекту проводиться позакласно і, авжеж, нам за це не платять. Але я знаю, що буду робити це і далі, бо це цікаво і дає потужний поштовх для розвитку.

Звісно, не завжди все вдається. Одного року проект, в якому я брала участь, не пішов. Почалось все чудово і в нас були прекрасні партнери, але згодом з чотирьох партнерів двоє вийшли – у когось сімейні обставини, хтось не встигає. Але це не страшно, це робочий процес – потрібно визнавати помилки і вчитися на них.

Я вдячна адміністрації нашої школи – вони завжди підтримують навіть найбожевільніші наші проекти, якщо бачать, що це дійсно варте того, готові допомагати з організацією та фінансуванням. Зазвичай в школі всі складнощі і навіть видатки лягають на плечі вчителя, але в нашій гімназії у мене є найголовніше – свобода і моральна підтримка. Вони довіряють мені, знають, що я виконаю програму та ще й зроблю щось цікаве додатково. Адже важливо зберегти баланс: так, має бути весело і цікаво, але треба, щоб знання також були ґрунтовні. Адміністрація знає, що хоч ми співаємо і стрибаємо, але встигаємо підготуватись до іспитів та олімпіад.
Моя головна порада іншим вчителям – не бійтеся. Навіть якщо щось не виходить, пробуйте далі, головне – набути досвід.
Не бійтеся запитувати інших вчителів, які вже мають цей досвід, розкажіть їм про свої страхи. Так ви можете знайти не тільки партнера по проекту, а й друга.

Не беріть участь в проектах заради призів. Коли ми робили «Alohomora!», взагалі про це не думали. Для нас головним був процес, адже ми стільки класного зробили. Головне – любіть своїх дітей і вірте в них.

І остання, головна порада – просто enjoy! Отримуйте задоволення і все вийде.

Артур Мартиросян, президент Української федерації регбіліг і тренер національної збірної України

Існує кілька різновидів регбі, один із них – регбіліг або регбі-13. Це командна контактна гра, в ході якої м'яч передають руками й ногами в спробі занести його до залікової зони суперника. Я очолюю Українську Федерацію Регбіліг, яка займається розвитком цього виду спорту в нашій країні. Регбіліг в Україні ми почали розвивати у 2006 році в Харкові разом із моїм батьком Артуром Ваграмовичем Мартиросяном, який був тренером з регбі та американського футболу, та його вихованцем і моїм другом Олегом Борисовичем Подолякою.

В 2009 році наша збірна команда дуже гідно дебютувала на Чемпіонаті Європи, перемігши всіх суперників у групі з великими рахунками, а вже в 2012 році ми отримали статус офіційного виду спорту в Україні. Відтоді почали вже займатися нормативними справами – отримання розрядів спортсменами, категорій тренерами, налагодження фінансування від відповідних державних установ, відкриття секцій та відділень в ДЮСШ.

В 2013 році ми отримали статус повноправного члена Європейської та Міжнародної Федерації Регбіліг і стали ще активніше розвиватися в усіх напрямках – організовували національні змагання для дорослих, юнаків та дітей, проводили міжнародні турніри та показували хороші результати на міжнародних змаганнях. Більш того, Європейська Федерація майже з самого початку нашої співпраці взялася за навчання та підвищення кваліфікації наших тренерів і суддів. Вони запрошували нас на курси до Англії протягом сімох років. Такий швидкий прогрес українського регбіліг наші європейські колеги порівняли з квантовим стрибком, і наша команда однодумців з Української Федерації Регбіліг дуже пишається цими досягненнями, бо за ними стоїть довга та наполеглива праця.

Регбіліг і регбі в цілому – це ціла філософія життя, командний дух, дружба, повага. Це чоловічий вид спорту, хоча в нього вже дуже впевнено почали грати і жінки. Він контактний і досить жорсткий, але й з відповідними суворими правилами. Цей вид спорту дивовижним чином об'єднує всіх регбістів у світі – це справжнє братерство. Так приїжджаєш до будь-якої країни та кажеш регбістові, що ти регбіст – і до тебе ставляться вже як до родича.
Регбіліг – це цілковита довіра та взаємовиручка. Одне з головних правил гри – не можна давати пас вперед. Це такий момент альтруїзму і самопожертви, коли для того, щоб твій партнер просунувся вперед, потрібно стягнути на себе кількох гравців команди-суперника, які будуть досить жорстко захищатися. Тоді співкомандник, якому ти віддав пас, проривається вперед і має шанс на результативне завершення атаки. Це вважається вершиною гри в регбіліг, коли людина жертвує собою, але віддає пас партнеру. В такі моменти люди розуміють, навіщо вони в цьому спорті, чому цим займаються і від чого кайфують. Звичайно, є ще багато всього за що люблять регбіліг: це і силові захопи, і яскраві прориви, і комбінаційна гра, але саме філософія нашого спорту яскраво відрізняє його від інших.
Є ще цікава регбійна традиція – два тайми по 40 хвилин ми граємо та, грубо кажучи, б'ємо один одному обличчя, але є третій тайм, коли обов'язково дві команди разом йдуть випити пиво після гри. Це своєрідна церемонія примирення, щоб жодна зі сторін не тримала образ.
Європейська Федерація Регбіліг (RLEF) постійно шукає фонди для розвитку напряму освіти та підвищення кваліфікації фахівців з регбіліг. Під таку освітню програму важко знайти спонсорів, їх легше залучити до різноманітних змагань та турнірів, де вони можуть представити свій бренд і розмістити рекламу. Тому в 2015 році RLEF подала заявку на отримання гранту від Erasmus+ для обміну досвідом та підвищення кваліфікації своїх фахівців.

На той час ми вже набрали обертів, були досить помітні в європейському середовищі регбіліг і мали достатньо компетентних спеціалістів. Тому нас, як і інших провідних представників країн Європи, запросили до участі, але варто зазначити, що Україна була одним із лідерів програми. Ми подавали комплексну заявку від повноправних членів RLEF – України, Франції, Англії, Сербії та інших. Заповнили ряд документів, паперової роботи було досить багато – протягом місяця-півтора готували заявку від нашої країни, декілька разів її переробляли, але за підсумком все вийшло і Європейська Федерація отримала грант.

Тож, за результатами протягом 2016-2018 років наші тренери та судді їздили до Польщі та Латвії, а минулого року в липні в Харкові пройшли підсумкові події. На базі СК «Металіст» ми зібрали фахівців з країн-сусідів і протягом п'яти днів проводили суддівські та тренерські курси . Більше того, тоді до нас ще приїхали голландці. Заняття у інших країнах були триденними, наприклад, ми приїжджали у п'ятницю, знайомилися з місцем проведення занять та їх учасниками, а вже у суботу та неділю щільно й насичено працювали, з ранку до вечора.

У Європейській Федерації Регбіліг є своя концепція освіти з покроковою методикою – вони навіть мають свій сайт, де вона представлена. І ми буква в букву, не відступаючи від цієї методики, проводили заняття. Там є додаткова градація та розрядність отримання рангів. Тобто, коли до нас приїжджали фахівці, ми обговорювали, з якою інформацією вони знайомі, з якою ні – щоб не дублювати і не давати того, до чого вони не готові. У нас були два куратори від RLEF за кожним напрямом: для суддів і для тренерів. Проводили практичні заняття та теоретичні.
Для суддів практика полягала в створенні ситуації, яку вони повинні були вирішити. Наприклад, учасники ділилися на групи, де одна вигадувала ігрову ситуацію, а друга – повинна була знайти правильне її рішення як суддівська бригада. Якість в такому випадку багато в чому залежить від того, де будуть стояти бокові та центральний суддя, тому відпрацьовували ще й позиції на полі. Також було багато теоретичних завдань з відео моментів матчів, де були порушення правил гри. У тренерів – і теорія, і практика були направлені суто на аналіз гри і побудову відповідного тренувального процесу.

Для нас все це було в новинку, важко було відразу уявити як все має бути, адже ми вчилися, вчилися, а тут повинні були вже навчати. Тому ми більше хвилювалися про те, як будемо проводити ці курси, ніж про те, чи виграємо тендер взагалі. Тим більш, що проводити заняття треба було англійською мовою. Це, напевно, і було найскладнішим. Латиші розуміли російську мову – це допомагало, але з поляками тільки «інгліш». У нас в федерації є свій перекладач – він підтягнув рівень наших тренерів і суддів, а у Харкові взагалі був безпосереднім учасником. Це хороша практика ще й в процесі – коли ти навчаєш когось, то починаєш згадувати ази, спеціально готуєшся до цих зустрічей. Хочеться ж виглядати гідно, але словникового запасу не завжди вистачає та важко донести свої думки коректно. Рятувало почуття гумору наше і наших колег, а також спортивна термінологія.
Не варто боятися подаватися на такі програми, важливо спілкуватися з керуючою організацією, яка безпосередньо має зв'язок з Erasmus+, тримати руку на пульсі. Ми розуміли, що Європейська Федерація повірила в нас і знала, чого ми варті – вони нам дали шанс і залишилися задоволені.
Тут є важливий момент відповідальності – ми по суті були представниками нового виду спорту в країні, а досягнення нашої організації вже були настільки високо оцінені, що нам надали можливість навчати представників інших країн, ще й країн ЄС. Тут не можна було вдарити обличчям в бруд, тож ми розуміли той рівень, який нам потрібно було витримати. Те, що ми фанати, й без того всі знали – стільки часу й уваги спорту можна приділяти тільки тоді, коли сильно любиш цю справу. А ось як ми себе покажемо як фахівці – було питанням. Але тепер я думаю, що при наступних схожих проектах одними з перших кликатимуть нас.

Про всю програму я можу сказати три слова: масштабність, ефективність і позитив. Я би порадив іншим організаціям не боятися брати участь в таких програмах – в нашому випадку, наприклад, на момент подачі заявки ніхто до кінця не розумів, як все має бути. Але не дивлячись на це, ми розуміли, що треба брати й робити. За нас це не зробить ніхто – треба сповідувати свої переконання та давати розвиток тому, чим живеш і що любиш.

Катерина Полякова, координаторка проектів у ресурсному центрі «ГУРТ»

ГУРТ – інноваційний акселератор суспільних перетворень, який вже понад 23 роки працює на благо громадянського суспільства України. Ми прагнемо свідомої та успішної України, де громадянське суспільство, бізнес і влада у тісній співпраці гарантують гідність, впевненість і довіру між громадянами на місцевому та національному рівнях.

Місія ГУРТа полягає в тому, щоб прискорювати суспільні трансформації завдяки ефективному впровадженню інноваційних проектів та обслуговуванню агентів змін, розвиваючи їхній потенціал та максимізуючи вплив.

Я прийшла до організації у вересні 2014 року, якийсь час знаходилася за кордоном – півтора роки жила в Індонезії та рік в Німеччині – технології дозволяли мені ефективно працювати навіть з лісів Суматри. Дійсно були ситуації, коли сидячи в глухому селі на заході Індонезії, я переживала, щоб мавпи не вкрали у мене мишку від ноутбука.

ГУРТ у своїй діяльності керується чотирма пріоритетами:
– зміцнюємо основи громадянського суспільства, популяризуючи волонтерство і розвиваючи підприємництво;
– посилюємо голос громадянського суспільства завдяки порталу ГУРТ, який є найбільшою платформою для менеджерів ОГС і лідерів громад. Він охоплює понад 60 тис. отримувачів інформаційних послуг;
– реалізовуємо найкращі світові практики і цим розвиваємо місцеві громади;
– сприяємо реформуванню України, адже реалізуємо проекти, що мають вплив на прийняття державних рішень.

Крім того, з 2016 року ГУРТ є членом Глобальної мережі TechSoup, місія якої – забезпечувати агентів змін сучасними технологічними, рішеннями та навичками, необхідними для впровадження суспільних перетворень. Вже протягом 30 років TechSoup сприяє ефективному обміну між донорами програмного забезпечення – наприклад, Microsoft, Google, Adobe тощо, – та тими, хто потребує технологічних рішень (громадські об'єднання, благодійні організації та публічні бібліотеки). Мережа охоплює понад 900 тис. організацій по всьому світу. В Україні це дає змогу неприбутковим організаціям отримати найсучасніше програмне забезпечення за 5% від його ринкової вартості.

Уже третій рік поспіль за підтримки SAP ми впроваджуємо в Україні ініціативу «Meet and Сode», що популяризує новітні технології серед дітей і підлітків. Завдяки цьому неурядові організації можуть отримати грант на організацію подій, присвячених програмуванню. З-поміж 1000 подій у 22-х країнах минулого року саме українська організація, яку підтримав ГУРТ, посіла перше місце у категорії «Різноманіття», отримавши грошову винагороду та честь представити свої заслуги у штаб-квартирі SAP в Німеччині. Це був своєрідний фурор! Завжди класно бути першими, ще й у такому масштабі.
Проект під назвою «DLNGO – Digital Literacy Education Frameworks for Social Sector», який ГУРТ реалізовує разом із іншими членами TechSoup у Європі в рамках Програми Erasmus+ присвячений розвитку цифрових компетентностей неурядових організацій у країнах-учасницях. Проект розрахований на 24 місяці і закінчується 31 серпня 2020 року. Його мета – обмін найкращими практиками між організаціями, що працюють у сфері освіти з питань цифрової грамотності, розробка та впровадження навчальних програм для неурядових організацій.

Консорціум, що складається із мережевих партнерів TechSoup із Австрії, Боснії і Герцеговини, Іспанії, Італії, Польщі, Франції та України, очолює французька організація «Les Ateliers du Bocage». Коли вони планували цей проект, обирали учасників з огляду на те, чи мають вони навчальні програми, пов'язані з освітою дорослих та цифровою грамотністю.

Цифрова трансформація – це світовий тренд поки що новий для України, адже рівень цифрової грамотності населення у нас залишається низьким. Наприклад, організації часто використовують неліцензійне програмне забезпечення, яке ставить під загрозу безпеку даних, особливо якщо йдеться про ОГС, що працюють із вразливими категоріями населення. Організації часто не знають, як захистити свої інфраструктури, які загрози взагалі є в цифровому світі, як їх уникати та що робити, якщо щось сталось. Крім того, переважна більшість ОГС має низькі бюджети, які не дозволяють використовувати потужні сервери чи мати в штаті ІТ-фахівця.
Особисто для мене важливо відчувати якісну соціальну зміну від того, чим ми займаємося. Розуміти, що це не просто витрати ресурсів або мого особистого часу – це ті реальні речі, які змінюють Україну, це чудова можливість допомогти українському громадянському суспільству стати демократичнішим, відкритішим, професійнішим.
Перша зустріч із партнерами проекту відбулася у жовтні 2018 року. Крім восьми країн-учасниць на таких зустрічах зазвичай присутні представники інших партнерів TechSoup – наприклад, минулого разу у Варшаву завітали гості з Чехії та головного офісу у Сан-Франциско. Кожна організація-партнер має певну суму на транспортні витрати та проживання, а харчування забезпечує приймаюча сторона. У нас уже відбулося три зустрічі. До кінця року має бути ще дві. До того ж ми регулярно зідзвонюємося, а також працюємо у невеликих групах над конкретними завданнями.

Все це насправді дуже класно – в нас є реальна можливість обмінюватися досвідом і кейсами. Але для початку важливо зрозуміти, хто які навчальні програми має та як їх адаптувати для конкретного ринку в конкретній країні. Справа не тільки в мовній адаптації, але й у локалізації контенту. Це доволі складний процес, тому що в кожного з нас є своє бачення та підходи. Крім того, Україна відрізняється від інших партнерів у багатьох моментах. Наприклад, монетизація сервісів у нас доволі складна, адже громадянське суспільство не володіє ресурсами і культурою, щоб оплачувати навіть дуже якісні послуги. В Австрії або Франції це працює інакше. Але в той же час ГУРТ володіє величезною мережею, тому коли інші партнери чують про 60 тис. отримувачів наших інформаційних послуг, це викликає шок у позитивному розумінні цього слова.
У рамках проекту ми маємо змогу обговорювати бізнес-моделі та їхню життєздатність, вивчати найкращі практики, шукати інноваційні підходи, спираючись на інтернаціональний досвід. Це дозволяє ширше дивитися на світ. Кожна організація все одно має свою специфіку – у всіх різні структура, напрям діяльності, але всіх об'єднує цифрова трансформація.

Під час партнерських зустрічей з'являються ідеї, які хочеться впровадити. Це дуже цінно, оскільки дає можливість для особистісного, професійного та організаційного розвитку.

З одного боку, добре, що в усіх партнерів різний бекграунд, але з іншого – те, що здається важливим нам, може не здаватися таким, наприклад, учасникам із Австрії, адже у них абсолютно інший рівень проблем. Наприклад, на саміті Глобальної мережі TechSoup у Сан-Франциско наш австрійський колега зауважив, що, вірогідно, на наступний він прилетіти не зможе. Виявилося, що в їхній організації існує політика, що регулює кількість миль, які працівники можуть подолати за певний проміжок часу. Тобто вони настільки еко-свідомі, що у них є регуляція на використання літаків, машин і транспорту в цілому. Для України ці проблеми здаються дуже далекими. Зате нас завжди і всюди запитують про політичну ситуацію. Незважаючи на розбіжності, серед партнерів не виникає конфліктів – поки вдається досягти консенсусу.

Зараз про результати проекту говорити зарано, оскільки пройшла тільки половина терміну реалізації. Ми продовжуємо напрацьовувати загальне бачення та на кожній зустрічі маємо інтенсивні обговорення. Ми вже погодили структуру масштабного опитування, яке проводитимемо серед інших партнерів мережі, щоб зрозуміти, які послуги в галузі цифрової грамотності вони надають та що з цього можна адаптувати для інших. Також маємо кілька пілотних міні-проектів, які будемо спільно тестити.

Фактично півроку ми дискутували, аби прийти до спільного бачення, але особисто я дуже рада, що ми нарешті переходимо до активної фази. Пілотні проекти покажуть, наскільки це життєздатні моделі, але я бачу в них великий потенціал, який має полегшити життя кожної організації-учасниці проекту. Для мене особисто успіхом буде, якщо ми в Україні зможемо застосувати досвід, наприклад, Італії, адаптувавши їхні навчальні програмі під нас.

Люди, не тільки організації, втрачають багато можливостей, бо їм страшно. Але поки не спробуєш, страх залишиться страхом – ти не зможеш його ані підтвердити, ані спростувати. Моя особиста позиція – краще спробувати і пожалкувати, ніж не спробувати і пожалкувати про невикористану можливість.
Дізнавайтесь більше про освітні можливості Erasmus+ у нашому гайді та на сайті Програми і слідкуйте за новими історіями проекту «Освіта на максималках».
Спецпроект підготовлено в рамках проекту
«Комунікація Європи в Україні»,
Представництва ЄС в Україні