ЯК УКРАЇНЦІ СПРОБУВАЛИ СЕБЕ В ERASMUS+ І ЩО ОТРИМАЛИ НАТОМІСТЬ
Може здатись, що навчання за кордоном – це недосяжна мрія, але десятки, сотні й тисячі людей по всьому світові щороку доводять, що це не так. Ми вирішили відшукати цих людей та розпитати, як вони наважились на участь у Програмі Erasmus+, з якими труднощами зіткнулись і чого змогли досягнути. Найцікавіше зібрали для вас в межах проекту «Освіта на максималках».
Може здатись, що навчання за кордоном – це недосяжна мрія, але десятки, сотні й тисячі людей по всьому світові щороку доводять, що це не так. Ми вирішили відшукати цих людей та розпитати, як вони наважились на участь у Програмі Erasmus+, з якими труднощами зіткнулись і чого змогли досягнути. Найцікавіше зібрали для вас в межах проекту «Освіта на максималках».
ЯК УКРАЇНЦІ СПРОБУВАЛИ СЕБЕ В ERASMUS+ І ЩО ОТРИМАЛИ НАТОМІСТЬ

Остап Хариш, студент Українського Католицького Університету (УКУ)

Зараз я навчаюся на четвертому курсі в Українському Католицькому Університеті на спеціальності «Комп'ютерні науки». Власне, на програму обміну потрапив, коли закінчував другий курс — і в перший семестр третього курсу вже вирушив навчатися за Програмою Erasmus+.

Загалом до університету вів активний спосіб життя, займався водним поло. А в університеті вирішив вперше спробувати взяти участь у такій програмі. В УКУ щосеместру студентам розповідають про те, що наш університет має програми співпраці з кількома закладами освіти з Європи — й анонсують конкурс на семестрове навчання за грантом Erasmus+. Все доволі просто – я побачив оголошення в нашій університетській розсилці і подав документи.

Чого вирішив подаватись саме на цю програму? Вибір пав саме на Erasmus+ тому що окрім повної вартості за навчання на обміні, Програма також покриває витрати на візу, страхування, трансфери та навіть надає щомісячну стипендію.
Український католицький університет (Львів, Україна)
Університет Бамберга
(Бамберг, Німеччина)
Я поїхав на обмін до Німеччини – освіта там безкоштовна і, крім того, Програма покрила для мене проживання та відкрила можливості для мандрів і саморозвитку. Бувають інші програми, коли ти вирушаєш до університету, але частково мусиш компенсувати вартість навчання чи проживання — і тоді доводиться вирішувати, чи ти готовий зазнати таких витрат. З Erasmus+ цього немає: ти можеш спокійно зосередитись на навчанні і знайомитись із культурою країни.

Мої головні враження — безліч різних людей з усіх куточків світу та прекрасна атмосфера. Гостинна зустріч в університеті, організація різного роду вечірок, обговорень та екскурсій – все це лишило найкращі спогади.

Від самого початку перебування в університеті викладачі дуже приязно ставляться до людей, які приїхали за Програмою Erasmus+. У нас були навіть пари разом із німецькими студентами. Чимало занять були двомовними — їх могли вести на вибір англійською чи німецькою. Викладачі перед початком лекції запитували, чи є ті, хто не знає німецької — і коли з'ясувалося, що ось є студенти, які німецької не знають, то викладачі повністю переходили на англійську на цій лекції.

А ще запам'яталися вечірки та подорожі. Виникло загальне враження, що ти — справді людина світу, що довкола тебе так багато людей з різних країн, і всі вони по-своєму особливі. І третє — ти відчуваєш цінність цієї можливості бачити різні нації, різні народи, і дуже круто, коли вся ця спільнота збирається в одному місці і спільно вчиться та проводить разом час.

Після повернення з обміну я почав краще розуміти німців, та й в цілому іноземців. Я відчув масштаби, в яких можна розвиватися. Просто живучи всередині країни та навчаючись в Україні без виїзду за кордон, ти не відчуваєш цих глобальних масштабів, а коли ти їдеш кудись, то розумієш, куди тобі треба йти. Я після цієї програми краще почав усвідомлювати, як я хотів би розвиватись професійно і що далі робити, на яку спеціальність далі вступати у магістратурі, як у майбутньому поводити себе в планах побудови кар'єри та пошуків роботи, як і про що говорити (або не говорити) з представниками різних країн — які теми цікавіші китайцям, які теми більше подобаються полякам, про що не варто говорити з французами.
Якщо казати про поради тим, хто вперше почув про програму, то я завжди виходжу з того, що в тебе завжди є вибір – сидіти склавши руки чи все-таки наважитись щось зробити. І якщо така можливість є, то краще це зробити (навіть якщо це не принесе очікуваного результату), аніж сидіти і вичікувати, пропускаючи все. Нехай університет, в який ти подаватимешся, не буде найбільш іменитим і не цілком підійде за твоєю майбутньою спеціалізацією, але ти отримуєш класний досвід, який потім дуже сильно впливає на тебе в житті.
А ще — не переживайте за різного роду документи, заяви, візьмуть чи не візьмуть: у Програмі Erasmus+ варто показати себе перш за все як людину та особистість, а не те, чи класні ти маєш оцінки та яка в тебе неймовірна успішність.
Експертів, які відбирають тебе на програму, цікавить, яким ти є у цьому житті, що ти робиш поза навчанням, як ти ставишся до інших людей, в яких напрямках ти розвиваєшся та чим цікавишся. Це важить більше, аніж просто спеціалізація та перебування в університетській аудиторії на парах. Erasmus+ поєднує активних людей — це важливо, бо неактивні нікуди не йдуть і не їдуть. Коли вирушаєш на цю програму, треба їздити всюди, спілкуватися з різними людьми, відкривати світ для себе і себе світові. Це — головне.

Олег Киндій, доктор патристичного богослов'я, викладач кафедри богослов'я філософсько-богословського факультету УКУ

Коли Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, для нас відкрились можливості Erasmus+ – з того часу ми вже п'ять років поспіль беремо участь у програмі. На той час у нас був дуже добрий зв'язок із Інститутом Ньюмана в Уппсалі, в Швеції – вони вже давно беруть участь у програмі і ми були знайомі з її координатором там. Він часом приїжджав до України і одного разу розповів нам про таку можливість обмінів Erasmus+ для студентів та працівників університетів, тож наші університети вирішили податись на програму разом.

Для того, аби ваша проектна заявка була успішною, як у закладів, так і в окремих аплікантів має бути певна передісторія та попередній досвід. Якщо ви разом із можливим партнером вже брали участь у конференціях, маєте спільні наукові інтереси або проекти, тоді є більше шансів, що ваш проект підтримають. Із Інститутом Ньюмана ми почали з найпростішого – подали проект, за яким повинен був відбутись обмін: один викладач від нашого університету їде до них і один з їхнього боку вирушає до нас. І так само ми запланували зробити зі студентами та адміністративними працівниками. І наш проект підтримали та надали грант.

З того часу я їздив за Програмою вже кілька разів – і як адміністративний працівник, і як викладач, а за два тижні знову їду викладати до Нідерландів.
Український католицький університет (Львів, Україна)
Мальтійський університет (Мсіда, Мальта)
Інститут Ньюмана (Уппсала, Швеція)
Клайпеда, Литва
На час моєї найпершої поїздки до Швеції я вже мав досвід викладання англійською в Сполучених Штатах, тож я запропонував партнерам теми лекцій, які я міг би прочитати, а вони зі свого боку обрали ті, що зацікавили їх найбільше. Я займаюсь дослідженнями на межі філософії, екології, етики та релігії – їх це дуже зацікавило, адже при Інституті вони мають цілий відділ сталого розвитку, що реалізує різноманітні практичні проекти.За умовами Програми, я мав прочитати чотири години курсу – це той мінімум, який визначений умовами участі. Проте верхньої планки щодо навантаження там не визначено, а я мав змогу і хотів прочитати більше годин, тож врешті я провів для студентів цілий тижневий курс – протягом п'яти днів читав по чотири години щодня. Вийшло цікаво, я був дуже задоволений.

Перед приїздом я наперед вислав студентам необхідні для курсу тексти, які вони мали опрацювати до мого прибуття, і завдання, які вони мали виконати. Тому, коли я приїхав, робота вийшла дуже продуктивною – ми поступово розбирали усі заплановані тематичні блоки. Після тижня лекцій я дав їм ще два місяці, щоб виконати письмову роботу. Таким був мій перший досвід викладання за Програмою, і він вийшов справді інтенсивним.

Другий мій досвід – це поїздка до Клайпеди у Литві. Тут ми вже йшли чітко за програмою, година до години. Перед приїздом я поспілкувався із трьома місцевими викладачами, вони розповіли мені контекст своїх курсів, а я розповів, чим міг би поділитись я. Ми підлаштували мої теми до тематики їхніх курсів, і врешті все вийшло чудово. Мій третій досвід викладання в межах програми був на Мальті. Мальтійський університет організовував конференцію, де я спершу виступав, а після того ще й читав вісім академічних годин для студентів їхнього університету. Окрім екологічної тематики, я також займаюсь темою війни та миру, традиціями ненасильства та справедливої війни, розповідаю, як ці теми інтерпретували раніше і сьогодні та як до них ставляться різні церкви.

Ще один блок тем, які я запропонував – це питання праці, бідності та справедливого суспільства і того, як різні групи мають бути заангажовані до його створення. Крім того, я викладаю суто богословські предмети догматичного характеру. Наприклад, на Мальті я читав кілька церковно-історичних лекцій про початок християнства, ранньохристиянське та середньовічне богослов'я. Таким чином, у мене є досвід дуже різного плану, тому, коли ми починаємо переговори про можливі спільні проекти з іншими закордонними установами, ми визначаємо спільні інтереси, спілкуємось з викладачами та доходимо згоди про те, які саме теми і як їм було би цікаво почути від нас під час обмінів за Erasmus+.
Їхати викладати за кордон мені було не дуже страшно, можливо, через те, що я мав попередній досвід викладання англійською в США. Крім того, зустрічали мене дуже привітно. Наприклад, в Швеції мені дуже ласкаво допомогли знайти помешкання, зустріли в аеропорту і відвезли туди. Було дуже комфортно. Програма щоразу покривала для мене переїзд і надавала добові – житло і харчування я забезпечував собі самостійно, але це зовсім не проблема в часи, коли є Booking і Airbnb.

Страху не було, хоча, звісно ж, хотілося не розчарувати партнерів і бути на рівні, адже академічна наука на Заході більш розвинена. Я це розумів, тому намагався серйозно готуватись. Західні університети мають дуже гарну академічну культуру спілкування, і коли ти до неї входиш, сам починаєш надихатися – після таких поїздок я завжди маю безліч ідей, хочу написати щось нове, хочу по-іншому подивитись на свої напрацювання.

Рівень студентів за кордоном різний, як і всюди, але, за відчуттями, все ж вищий, ніж в Україні. В моїй студентській групі в Швеції було близько десяти людей, усі дуже різні і цікаві – і шведи, і приїжджі з інших країн. Оскільки студентів було небагато, було дуже комфортно з ними спілкуватись, ми могли списуватись і працювати індивідуально. В Литві аудиторії були значно більші – по 40-60 осіб, тож настільки близького особистого зв'язку не було, хоча ми все одно дискутували, вони ставили запитання, давали власні коментарі.

Зазвичай поруч із вами є викладач, який веде цей курс, він також допомагає. З тими викладачами, з якими я працював, ми вже були раніше знайомі, зустрічались на конференціях та інших заходах, тому, коли бачиш когось знайомого, працювати легше.
Найбільше моє враження від участі в програмі – це гарна академічна культура, культура спілкування з викладачем, відчуття поваги та рівності, це дуже кидається в очі.
Друге враження – це студенти, які серйозно готуються, ставлять складні запитання. І третє, моє особисте враження – коли я їжджу у такі поїздки, окрім академічного вдосконалення, завжди намагаюсь приділити час знайомству із місцевою культурою, мистецтвом – ходити до музеїв, їздити до інших міст. Erasmus+ дає таку можливість, і це прекрасно.

Я би дуже радив викладачам брати участь у Програмі, адже цей досвід дає дуже сильний поштовх для академічного і професійного розвитку. Якщо хтось справді хоче рости науково, такий обмін досвідом, на мій погляд, є обов'язковим. Студентам я би також дуже радив наважитись і подати аплікацію – роботи студентів, які повчились семестр за кордоном, завжди є на три-чотири голови вищі за роботи інших. Звісно ж, студенти, коли їдуть до західних університетів, хвилюються, але, коли ти потрапляєш до того академічного поля, воно витягує тебе на потрібний рівень і тримає в тонусі – ефект фантастичний. Тому, якщо хтось хоче отримати такий важливий життєвий досвід, досвід навчання і культурного збагачення, цією можливістю потрібно обов'язково скористатись.

Юлія Перегуда, директорка Міжнародного науково-освітнього центру ПУЕТ та Інна Пахомова, директорка проектного офісу ПУЕТ

Наш університет входить до консорціуму університетів різних країн світу, куди, крім Полтавського університету економіки і торгівлі входять інші університети східного партнерства – КНЕУ імені Вадима Гетьмана, університети Грузії та Азербайджанської республіки, а ще європейські партнери з Італії, Португалії, Польщі, Фінляндії, Великобританії та Австрії. Це дозволяє нам співпрацювати, обмінюватись досвідом і спільно реалізовувати освітні проекти.

Ініціатором проекту зі створення інституту омбудсмена став наш партнер – Університет Хазар з Азербайджанської республіки. Вони розповіли про свою ідею і запропонувати взяти участь у проекті, нам їхній задум дуже сподобався. Тому разом із партнерами ми подали заявку та отримали фінансування, а тепер – найцікавіше – протягом трьох років спільно реалізовуємо задумане.
Ідея проекту полягає в тому, щоб запровадити інститут студентського омбудсмена в університетах країн Східного партнерства на основі вивчення досвіду європейських університетів. Завдання такого омбудсмена – захищати права та інтереси студентів. Якщо студент потрапив до проблемної ситуації, має конфлікт або ж йому просто потрібна допомога – офіс омбудсмена її надає. Наш омбудсмен офіційно працевлаштований, його заробітну плату забезпечує університет, а от дослідження, розробка інституту, облаштування кабінету і організація діяльності омбудсмена – це було зроблено завдяки гранту Програми Erasmus+, а саме напряму проектів співпраці між університетами.
Омбудсмен є незалежним – він не звітує нам як розробникам проекту про свою роботу і, звісно ж, не має права розголошувати особисті дані і проблеми студентів – це прописано у наших внутрішніх документах.
Першим етапом проекту був моніторинг дотримання прав студентів в університеті та аналіз поточної ситуації щодо адвокації студентів. Потім ми вивчали досвід з адвокації студентів під час навчальних візитів до Варшавського університету, Університету Мінью та Університету Л'Акуіла, і визначали ту модель інституту омбудсмена, яка б підійшла саме нам. Адже всюди цей інститут побудований по-різному – в одних країнах існує інститут освітнього омбудсмена, який вирішує проблеми як студентів, так і працівників університету, в інших – омбудсмен опікується лише студентами.

У перший рік проекту ми проводили обговорення з усіма учасниками освітнього процесу, щоб дізнатись, як студенти і викладачі уявляють собі інститут омбудсмена, розробляли концепцію самого інституту, отримували відгуки та поради закордонних колег, після чого розробили Положення про омбудсмена студентів, яке було затверджено вченою радою університету.

Далі – вибори, адже посада омбудсмена в нашому університеті виборна, дебати і, власне, обрання діючого омбудсмена. З того часу його офіс працює в нашому університеті вже рік і два місяці. Проект добігає свого кінця, в липні ми матимемо фінальну конференцію, де будемо аналізувати здобутки проекту, обговорювати їх з консорціумом, отримувати остаточні поради від європейських експертів. Також у липні омбудсмен представить публічний звіт про свою роботу.В Україні поки що немає законодавчого підґрунтя для запровадження такого інституту як загальної практики в усіх університетах – його обговорення в Міністерстві освіти і науки України лише триває. Натомість нам вдалось вже зараз запровадити посаду студентського омбудсмена і протестувати його роботу.

Ми віримо, що згодом наш досвід може бути масштабований і поширений на інші університети України. Створення інституту омбудсмена – це міжнародний тренд, в світі існує навіть Спілка освітніх омбудсменів, які співпрацюють, проводять конференції та обмінюються досвідом. Разом із Київським національним економічним університетом імені Вадима Гетьмана ми раді бути першими університетами в Україні, які запровадили такий інститут.

Василь Карманенко, студентський омбудсмен Полтавського університету економіки та торгівлі:

В Полтавському університеті економіки і торгівлі я працюю вже десять років. Скільки себе пам'ятаю, постійно комунікував зі студентами з навчальних, організаційних та позанавчальних питань і згодом зловив себе на думці, що, завдячуючи гарній пам'яті на імена та обличчя, більшість студентів університету вже знаю особисто. Особливим був період роботи в деканаті інституту – я відповідав за виховну роботу, а це велика відповідальність. Вже тоді студенти почали звертатись до мене за порадами. Так був покладений початок мого становлення як студентського омбудсмена.

Коли наш університет розпочав проект зі створення інституту омбудсмена, я також допомагав – спочатку як експерт з виборчих процедур, оскільки маю багаторічний досвід у виборчих кампаніях в Україні. Ми відпрацювали процедуру виборів студентського омбудсмена, зробили її максимально відкритою, демократичною та прозорою.

Працюючи з робочою групою, яка «горіла» та вболівала за проект всією душею, я й не помітив, як сам став вболівати за успішне впровадження цього інституту в нашому університеті. Тоді я подумав – а чому би й самому не подати свою кандидатуру? Студенти та колеги підтримали мою ідею і це неабияк мене змотивувало. Було прийняте рішення – я взяв участь у виборах. Як результат, отримав 65% відсотків довіри студентів університету.

Участь у перегонах могли брати не лише представники університетського середовища, а й люди ззовні. Все проходило за класичним демократичним сценарієм: виборча комісія, списки, бюлетені, дебати. Це був новий неймовірний досвід. Як зараз пам'ятаю, ввечері 13-го лютого, були оголошені результати, а 1 березня я вже офіційно розпочав виконувати свої обов'язки. Я навіть складав урочисту клятву студентському колективу.

Початок роботи був складним. Робити те, що до тебе ще ніхто не робив, бути першопрохідцем – це відповідально. Я зустрічався зі студентським самоврядуванням, кафедрами, ректоратом, працівниками університету, щоб розповісти про роль інституту омбудсмена та узгодити із ними формат співпраці. Завдяки тим демократичним цінностями і академічній свободі, яка є у нас в університеті, всі доволі швидко адаптуватися до нового інституту і процес його введення був цілком безболісним.

Далі почалось найцікавіше. Мабуть, коли постарію, то напишу мемуари, адже в роботі доводиться стикатись з найрізноманітнішими ситуаціями. Більшість звернень студентів є інформаційно-консультативними: це нескладні організаційні, побутові або навчальні питання. Їх ми вирішуємо оперативно, одразу на місці.

Та бувають і складні ситуації. Наприклад, одного разу до мене звернувся студент із непростим особистим питанням та потребував зваженої поради – його дівчина завагітніла. Що робити? Ми з ним проговорили майже півтори години. Він розповів, що вони кохають одне одного, хоч батьки й не до кінця підтримують їхні стосунки. Врешті, ми з ним дійшли висновку про те, що це прекрасна новина і потрібно створювати міцну студентську сім'ю, я допоміг парі із пошуком лікаря. Згодом, мене запросили на весілля, був у РАЦСі, урочисто вітав молодят, можна сказати, вважаю себе причасним до створення сім'ї. Я щасливий від усвідомлення того, що зміг допомогти.
Пригадую ще одну ситуацію зі студентом-іноземцем. Варто сказати, що іноземці дуже стараються добре вчитись і завзято працюють, для них у нас створені всі умови, немає жодної дискримінації. Зазвичай, вони звертаються лише за консультаціями. Але якось до мене прийшов хлопчина з Гани. Він був дуже сумний, зайшов до кабінету, привітався зі мною, обійняв і заплакав. Я напоїв його чаєм, заспокоїв, почав із ним говорити. З'ясувалось, що він давно не був вдома і дуже сильно засумував, а в мені знайшов «рідну душу», якій можна поплакатись у плече. Ситуації та звернення бувають різними, але завжди зі щасливим кінцем.

У нас є чіткий універсальний алгоритм, як реагувати на звернення. Для вирішення простих питань він працює безвідмовно, а от якщо ситуація нестандартна, то застосовувати до неї будь-який шаблон неможливо і неправильно. Потрібно виходити з контексту, враховувати всі деталі ситуації для кожної конкретної людини. Прописати такий алгоритм неможливо, потрібно імпровізувати спираючись на свій досвід.

Я веду облік звернень студентів у спеціальному журналі. Щоправда, було прийняте рішення не вносити туди прості, інформаційні та консультативні звернення. Інакше цей журнал вже давно закінчився б, але за моїми підрахунками їх було понад 250. А от більш серйозні звернення, які потребують часу на вирішення чи залучення інших сторін – записую. Їх було вже близько 100.

До омбудсмена в нашому університеті можуть звернутись не тільки студенти, а й інші учасники освітнього процесу та треті сторони. Якщо справа стосується нашого студента, до мене може звернутись будь-хто. Наприклад, ми співпрацюємо з районними та обласним відділками поліції. Була ситуація, коли нашого студента звинуватили у неправомірних діях, і написали на нього заяву до поліції. Правоохоронні органи звернулись до мене, пояснили ситуацію, і ми разом почали розбиратись. Врешті з'ясувалось, що студент абсолютно не винен.

Ще ми почали активну роботу з Українською Гельсінською спілкою та з Освітнім домом прав людини в Чернігові – нещодавно були там на тренінгу з захисту прав людини. Вони лише працюють над інституціями захисту прав студентів, а в нас вже є значні напрацювання, тому ми ділились досвідом – відчували себе там «запрошеними зірками». Для нашого університету омбудсмен є вже звичною справою, а в колег викликає здивування – а що, так взагалі буває? Звісно, в нас немає зіркової хвороби, але було приємно розуміти, що наш університет високо тримає планку лідера освітніх інновацій.
Головне правило, якого я дотримуюсь, і постійно повторюю його собі: студент – це чиясь дитина. Я не знаю, яка в нього ситуація в родині, які стосунки з друзями... Потрібно бути дуже виваженим та обережним, аби людина довірилась, і вам разом вдалось знайти першопричини проблеми, адже часто вона лежить набагато глибше.
Так, буває важко морально і психологічно. Я вмію контролювати свої емоції та переживання, я оптиміст. Хоча, насправді, це важко – вислухати, допомогти і пережити проблему разом зі студентом. Якщо говорити простіше, не завжди вдається залишити «роботу на роботі». Мій мобільний телефон є доступним для всіх, кожен може телефонувати за порадою, і не тільки в робочий час, інколи буває й серед ночі. Такий собі робочий графік омбудсмена 24/7.

Я люблю свою роботу. Вона дає розуміння того, мій досвід стає в нагоді іншим, дає можливість зробити світ трохи кращим, добрішим. Я мріяв стати лікарем, та жодного дня не пошкодував про те, що навчався на педагога – вийшло так, що «лікую», але зовсім інші речі.
Дізнавайтесь більше про освітні можливості Erasmus+ у нашому гайді та на сайті Програми і слідкуйте за новими історіями проекту «Освіта на максималках».
Спецпроект підготовлено в рамках проекту
«Комунікація Європи в Україні»,
Представництва ЄС в Україні